Євгенія

“Вона дивилася на все відсторонено. Здавалося, ніби зменшується, стає крихітною, а світ навколо розростається. Безмежне ліжко з впадинами й широчезними каньйонами, кімнати, повні темних закапелків. Вимкнені лампочки — охололі електричні сонця, навколо яких пливуть порошинки-метеорити. Олена меншала, доки перетворилася на зернинку, торкнулася дна й уві сні почала рости, розтискаючи стіни кімнати, стала більшою за дім і врешті витіснила все. Не стало нічого, тільки вона, гігантська, ніби прадавня велетка, з плоті якої з'явилися гори й рівнини, з крові — ріки, з волосся — ліси.”
― Ганна Городецька, Інклюзія

“Сумніваюсь, що запитання «навіщо» тут має сенс. Це росіяни, пане президенте. Безглуздо оцінювати їхні рішення з раціонального погляду.”
― Max Kidruk, Колонія

“Гроші вміють рахувати всі. Навіть діти, у яких погано з математикою, коли скажеш, що шоколадний батончик коштує сім гривень, а льодяник на паличці — чотири, порахують: щоб купити батончик та смоктун, треба одинадцять гривень. І додадуть, що таких дешевих цукерок у магазинах немає.”
― Ганна Городецька, Інклюзія

“— І звідки ти, Флоріка? — спитала Директорка наполегливо-безпардонним тоном, який щоразу викликав у Олени бажання поґуґлити, чи немає якихось овочів чи суперфудів, вживання яких підвищує тактовність, щоб при нагоді порадити Директорці частіше їсти ці продукти.”
― Ганна Городецька, Інклюзія