“Поставлений на чолі народу в надзвичайних, просто трагічних обставинах, народу, в якого анархія ввійшла в історичну традицію, народу, про якого твердження Бетлєна Габора (11) з р. 1628 «многоголова, бурхлива та безладна гидра, що часто кидається в ріжні боки», залишилося вірним і за часів Мазепи, народу, який щойно пережив Руїну, що знищила майже всі його політичні й культурні здобутки, народу, оточеного двома зажерливими сусідами, з яких один уже загарбав половину його краю, а другий простягав руки до решти, – поставлений на чолі такого народу Мазепа мусить, як хоче осягнути успіхи, бути елястичним аж до найбільшого лукавства й «таємним» до неможливости.”