“Але, на відміну від четників з минулої війни, які стали тим, ким стали, за конкретних історичних обставин та в контексті ширших соціальних та етнічних конфронтацій четники генерала Гароні і його старечої дивізії ніби самі себе створили із власного божевілля й відчуття життєвої нереалізованості, зі страху смерті, яка наближалася, після якої не було нічого. Створили себе-четників, і ще тільки треба було створити усташів, щоб таким чином повернутися в молодість. Партизани нікому не потрібні були, бо партизани — за всіх, навіть за тих, що проти них, вони були скомпрометованим і немилим синонімом заблуди.”