“Через декілька ліжок у чистій білій постелі лежав, загорнутий у бинти, тринадцятирічний хлопець, в якого вцілив осколок з міномета. Коли Юлія сіла біля нього на ліжку, витягнув з-під подушки своє військове посвідчення в гордо сунув їй під ніс. На її питання, чому пішов воювати, заклопотано усміхнувся.

—Війна — це важка справа, — відповів хлопець. — На фронт пішли мій батько і сестра, тому я теж... мусив...

[...] Юлія знову згадала слова ексцентричного австралійського митця Грехема, який ніколи не був у Європі. Про те, якою малою і беззахисною Земля виглядає з космосу — вкрита плямами материків та океанів блакитна планета, як дитячий м'ячик, який так легко можна знищити [75—76].”