“Що він відчуває в найгірші дні тієї безжалісної зими, доки іржа вкриває вантажівку, гвинтівки й радіо, доки німецькі дивізіони відступають на всіх фронтах, так це глибоку огиду до всіх людей, яких вони проминають. Димливі, зруйновані села, розбита цегла на вулицях, замерзлі трупи, розтрощені стіни, перекинуті машини, собачий гавкіт, мишва й вошва - як вони можуть так жити? У лісах, у горах, у селах вони мали б висмикувати безлад із корінням. Загальна ентропія будь-якої системи, як казав доктор Гауптман, зменшиться, тільки якщо збільшиться ентропія іншої системи. Природа вимагає симетрії. Ordnung muss sein.

Однак який порядок вони тут наводять? Валізи, черги, зарюмсані діти, солдати, у яких в очах застигла вічність, що повертаються до рідних міст, − у якій системі підвищується порядок? Точно не в Києві, не у Львові й не у Варшаві. Тут Аїд. І людей так багато, ніби велетенські російські фабрики виробляють нових щохвилини. Убийте тисячу, а ми зробимо ще десять.”