“... Мене однак здивувало, що замість звичайного супу в мисці було молоко. Голодному, однак, розмірковувати нема чого. Куштую — не відразливо, але з дна миски витягаю ложку вишень.

— Що це? — Запитую.

— Кірш-зуппе, — відповідає господиня.

Поєднання вишень з молоком мені здалося трохи дивним, але я, втамувавши перший голод, попросив пити. Мені подали склянку густих вершків. Я подумав, що, можливо, справді після кірш-зуппе не варто вживати іншого питва, і спорожнив склянку. Другою стравою була дуже жирна і дуже смачна шинка на кшталт вестфальської, яку колоністи готують напрочуд майстерно. Після шинки йшла печеня з якимсь солодким соусом.

— Герр задоволений обідом? — запитала господиня.

— Дуже, але чи не можна приготувати інший суп і замість вершків подавати для пиття воду.

Наступного дня знову був поданий молочний суп, однак уже не з вишнями, а з якимось іншим плодом, порізаним на дрібні шматочки.

— Що це? — питаю.

— Бірн-зуппе.

Це значить — молоко, зварене з недозрілими грушами, які впали з дерева, але юшка здалася мені з голоду принаймні не відразливою. Далі за звичаєм ішли шинка і печеня.

Я знову попросив змінити суп і пояснив, що бажав би з картоплею; наступного дня суп був дійсно з картоплею, але звареною на молоці, і перед тим, як потрапити в суп, попередньо обсмаженої на маслі. Одним словом, за цей наїдок я поплатився жорстокою кримською лихоманкою, і після того, коли буваю в колоніях, вже сам ретельно вивчаю раціон для свого обіду і навіть купив в Одесі кулінарну книгу, хоча вона виявилися для мене цілковито непотрібною.”