“- Яка краса... - промовив Кікудзі ніби сам до себе. - Батько возився з чашками, хоч таке заняття і не в його вдачі... Мабуть, хотів заглушити цим докори сумління...
- Докори сумління?..
- Бо дивишся на чашку і забуваєш, що і її колишнього власника могли бути гріхи... А батько прожив лише часточку того, що випало на долю цієї чашки.”