“ІРА. Це вже не три чорні літери, намальовані на нашій стіні огидною фарбою. Не осуд, який чують по радіо. Не страх, не образа, не інше ім'я диявола. Це вже надія, обіцянка. Це плоть мого батька, все його життя, його пам'ять і його легенда. Це його страждання, його поразка, переможена армія нашої країни. Я ніколи не чув, щоб ці три літери вимовляли чиїсь інші вуста, крім його. А тут хлопець мого віку наважується, всміхаючись, проказати їх на вулиці.
ІРА. Раптом я побачив її всюди. В оцьому чоловікові з люлькою, що несе ковдри. У жінках, які накрили голови шалями і обступили нас тишею. У старому, що на тротуарі сів навпочіпки й лагодить нашу олійну лампу. Я бачив ІРА в хлопцях, які допомагали нам у цьому нашому вигнанні. Бачив її за кожним вікном, кожною фіранкою, закритою, щоб ворожі літаки не помітили світла. Бачив у густому торф'яному повітрі. У світанку нового дня. Відчував її в собі. У собі, шістнадцятирічному Тайроні Мігені, сині Патрайґа та ірландської землі. Вигнаному зі свого села злиднями, вигнаному зі свого кварталу ворогом. ІРА — це я.”