“Священник читав, люди їли й говорили про якісь буденні речі і банально згадували покійну, хоча справді її могли згадати лише ті, що з нею жили, кого вона бавила, годувала і сварила. Ніхто, окрім найближчих, не знав і не розумів значення цього будинку, що стояв серед бурелому. Вона часто казала: «Що я зробила тут, провівши все життя у боротьбі із кущами?» — насправді знаючи, що збудувала прихисток, де можна було сховати дітей від того, на що не можеш впливати, а потім так само прихистити від життя їхніх дітей. Бо життя не завжди можна жити, часом треба від нього сховатись.”