“У селі ми говорили українською. Звісно, з місцевою говіркою та суржиком, далекою від мови дикторів УТ-1, але українською. Та повоєнне місто мало свої правила. Тут треба було «соотвєтствовать». Тож ми, сільські мешканці, що приїхали підкорювати столицю, ламали свій язик, вчилася не гекати й не шокати. Ми не хотіли, щоб нас зневажали, вважали за другий сорт. У київській школі мою племінницю кликали «українка». Зневажливо, принизливо, аж доки й вона не перейшла на російську.”