“В дуже доброму гуморі Лукаш зайшов до невеличкої кав’ярні «Біля хреста святого Стефана», заліз до маленької chambre separé[Окремого кабінету] і, вигнавши звідти нав’язливу румунку, готову роздягнутися догола і сповнити всі його бажання, замовив чорнило, перо, поштовий папір, пляшку коньяку і після докладних обмірковувань написав листа, що здавався йому найгарнішим з усіх раніше написаних:

«Вельмишановна пані!

Я був учора в міському театрі на тому спектаклі, який Вас обурив. Я стежив очима за Вами протягом усього першого акту, за Вами і за Вашим шановним чоловіком. Як я спостеріг...»

— Ану, всипати йому, — наказав сам собі надпоручник Лукаш. — Яке право має цей суб’єкт на таку розкішну жінку? Таж він подібний на поголеного павіана.

І він написав:

«... Ваш шановний чоловік з неабиякою насолодою дивився на сороміцькі речі, що відбувалися на сцені, тоді як ця п’єса викликала у Вас, шановна пані, протест, бо це ж не було мистецтво, а якийсь обурливий замах на почуття людини».

«Ця панюся має чарівні груденята! — подумав надпоручник Лукаш. — Отож в атаку!»

«Пробачте, шановна пані, що хоч Ви мене й не знаєте, я наважився з Вами говорити так щиро. В житті я бачив багато жінок, але жодна не справила на мене такого враження, як Ви, бо Ваша критика і Ваш погляд цілком узгоджуються з моїми. Я переконаний, що Ваш шановний чоловік — це справжнісінький себелюб, який тягає Вас з собою...»

— Ні, не так, — сказав сам собі надпоручник Лукаш, перекреслив «schleppt mit»[Тягає за собою] і написав:

«...який в своїх інтересах водить Вас, вельмишановна, на театральні вистави, хоч вони відповідають лише його смакам. Люблю щирість, зовсім не хочу вмішуватися у Ваше приватне життя, я бажав би тільки поговорити з Вами приватно про чисте мистецтво...»

«Тут у готелях це незручно, мушу затягнути її до Відня, — подумав надпоручник. — Візьму собі відрядження».

«Тому осмілююсь, вельмишановна пані, попросити Вас зустрітися зі мною, щоб ми без будь-яких поганих намірів познайомилися. Ви, певно, не відмовите тому, кого в найближчому майбутньому чекають важкі воєнні походи і хто, коли Ви ласкаво погодитеся, в шалених битвах леліятиме найгарнішу згадку про душу, яка його зрозуміла так добре, як і він зрозумів її. Ваше рішення буде для мене волею неба, а Ваша відповідь — вирішальною хвилиною в моєму житті». Підписався, випив коньяк, замовив ще одну пляшку, пив чарку за чаркою і, прочитуючи останні рядки, майже після кожного речення ронив сльози.”