“Коли голову припорошить іней, а по спині пробіжить перший, позасвітній вітрець, тоді, як від студені до теплої ватри, біжиш до споминів із діточих літ.

Чим менше від майбутнього чекаєш, тим більше минуле ціниш і дорожиш ним.

Як гарно колись було, як любо і надійно! І питаєшся самого себе:
«Як воно могло статися, що ти цих гарних хвилин не вмів як слід цінити, що нарікав і захочував бог вість чого?».”