“Може й такої посади не бути, але поляком я залишуся сяк чи так. Я на своїй землі. — Як то? — знервувався Ілакович. — Як то? Станіславщина — це польська земля? — А ксьондз канонік не знали про це? Це мені подобається! Це майже гумористика! Тоді я дозволю нагадати ксьондзу, що ще з 1340 року поляки огнєм і мечем завоювали ці землі. Але що це я, правник, маю вчити історії ксьондза. Та, повертаючи до попереднього, я вважаю, що на моїй польській землі завжди знайдеться місце і праця для поляка, незалежно від суспільного і державного ладу країни… — Таж ваш батько був українцем, Квасниця! — Ксьондз наївний, як новородок. Ніколи пан Квасниця не був українцем. Був собі поцтивим русином, прошу ксьондза. А це колосальна різниця.”