“Російські перекладачі Буковського найбільш віддані й фанатичні. Вони настільки люблять старого, що намагаються за будь-яку ціну видавити з його по- алкогольному аскетичних рядків свою, великодержавну традицію похуїзму, привнести в переклад велике ірраціональне зерно, дописати те, що старий справді міг забути з огляду на вік та розтягнуту бібліографію.
Російський мат прикрашає, в цьому вся проблема перекладів на російську. Натомість, німецькі переклади розм’якшені, мов кістки в сірчаній кислоті, німецькою мовою хуй звучить політнекоректно, і на це теж, поза сумнівом, потрібно зважати. Інша річ — поляки.
Польською взагалі добре говорити про гетеросексуальні стосунки, про любов, зраду, про смерть на побутовому рівні. Лише — не про механізми взаємодії, лише не про них. Оскільки перекладачі, так само як і самі поети, несуть відповідальність не лише за дотримання правил перенесення приголосних, але й за наближення пекельних брам до кордонів міської забудови. Ось така історія.”