“у листі вона в деталях розповіла Миколаю, якою чемною жінкою вона була цьо-
го року: ходила в укриття під час кожної з повітряних тривог, тримала вдома запас їжі та води, вчасно заряджала павербанки й акумулятори, носила з собою два турнікети — для себе і для когось іще, допомагала сусідам змітати скло, яке посипалось від вибухів, та розбирати завали після прильотів. вона написала про те, як падала під «градами» дорогою зі супермаркету, в який їй доводилося йти сім кілометрів в один бік, бо всі супермаркети у її районі були розбиті, як біля пекарні, де до війни був найсмачніший у світі «наполеон», на її очах убило жінку, молодшу за неї, як від будинку навпроти школи, де колись учився її син, залишився тільки чорний обвуглений кістяк після того, як вороги скинули на нього авіаційну бомбу.”