“— Так, усе, я теж спати, — сказала я, віддаляючись. — Скоро світанок.
Я встала і хиткою ходою повернула до виходу. Тіарнан вмить опинився біля мене і взяв на руки:
— Боюся, ти не дійдеш.
— М-м-м... мій лицар понесе мене на руках, — промуркотіла я, посміхаючись йому в обличчя.
— Лицар напоїв, лицар і понесе, — засміявся Тіарнан.”