“Це була епоха Ющенка і обманутих сподівань.
Якщо раніше більшість кримських татар вважала, що держава Росія — це погано й загрозливо, а держава Україна - добре й безпечно, тільки влада у ній недолуга, совкова і проросій-ська, то тепер, коли влада прийшла нібито не совкова, нібито не проросійська — і зневажила їхні прагнення, то... То що тоді
думати про цю державу?
Ці перетворення у свідомості були очевидні й на родині Ме-метових. Нещодавно вони відкрили кавʼярню біля Хансараю, і нею переважно займалася тьотя Айше. Жінка, що майже двадцять років усі свої сили клала на те, щоб відкривати національні школи та класи, — ця сама жінка тепер пекла і варила, і мила, і прибирала, і продумувала рекламні кампанії — весь її день зранку до ночі був зайнятий кавʼярнею.
Ці процеси почалися не цьогоріч. Чому Ахтем отримував усі гранти, хоч би які проєкти писав для школи? Бо фонди, готові давати гроші, ніде не поділись, а брати їх було нікому. Люди розчарувалися і пішли або в бізнес, або в нікуди. І наче всі мали своє вагоме пояснення, та загальне русло було одне.”