“- Думаю, ваша правда, війте Прокопе, ніщо не змінить думок мого батька. Але скажіть, що таке аґітатор?
- То такий чоловік, якому платять, щоб він защепив в народі інші думки. Він то робить дуже вміло, бо має різні засоби на те, а наш нарід темний.
- А ще скажіть мені, Прокопе, хто ми: русини чи українці? Та хто є українці?
- Ой, панночко, та ви мене лякаєте вашими запитами! Часом думаю, що у вас живе якийсь розумний ангел, так хочете все знати і все розуміти, хоч ще малі.
- Та відповіжте мені, Прокопе!
- Я вам відповім, але відповівши складаю моє життя у ваші руки, тому збережіть тайну! Українці - то ми, панночко! Ми всі, а те ім'я нам забороняють вживати, а треба сказати, що власне то спільне ім'я може нас зробити сильними. Так бачите, поляки й австрияки називають нас русинами; москалі, ніби наші брати, хочуть називати нас рускими, так як називають москалів, а все те на те, щоби нас роз'єднати, щоб нас здобути для себе і так збільшити московське царство. Панотець, ваш батько, знають напевно більше, але вірять, що росіяни бажають нам добра. Він вірить у єдність і ніщо не змінить його думки.
- Та воно правда, Прокопе, що удвійку ми завжди сильніші!
- Правда, панночко, але між людьми того самого ґатунку. Бо візьміть разом мишу і кота, то хто залишиться накінець? Один кіт!”