“Скоро про ту пригоду й забули. Бо над озером стояла тиха чудесна ніч. В таку пору хіба можна було думати про щось страшне й погане? Тишею, чарами ночі впивалася ваша душа. Гляньте! Повний місяць плив у небі і світив червоно, мов жар. Падали на воду темні тіні від сосон, і золота доріжка стелилася від берега до берега.
Товариство наше спустилося до озера. Легкий гостроносий човен дрімав на воді, прив'язаний до прикорня. Кумкали жаби, сухим тріскотом заливалися цвіркуни в прибережних травах

Розділ четвертий. Сиз XII, Вертутій і Чублик пливуть до Верхнього озера. «Не пущу! Веслуйте сюди!» — гукає з берега Хвороща. У царстві динь”