“Сучасна смерть позбавлена хоч якого значення, яке б робило її трансцендентною або надавало інших якостей. Майже в кожному випадку вона є просто неминучим завершенням природного процесу. У світі фактів смерть — ще один факт. Та оскільки це неприємний факт, такий, що ставить під сумнів усі наші уявлення й сам сенс нашого життя, філософія прогресу (прогресу куди та звідки? — запитує Шелер) намагається приховати її від нас. У сучасному світі все відбувається так, наче смерті не існує. Ніхто не бере її до уваги. Все її скасовує: проповіді політиків, реклама торговців, суспільна мораль, звичаї, дешеві розваги й загальнодоступне здоров’я, яке нам пропонують лікарні, аптеки та стадіони. Однак смерть — уже не як перехід із одного стану в інший, а як величезна порожня невситима паща — присутня в усіх наших діяннях. Століття здоров’я, гігієни, протизаплідних засобів, чудодійних пігулок і синтетичних харчів є також століттям концтаборів, поліційної держави, атомного знищення та «murder story». Ніхто не думає про смерть, про власну смерть, особисту, як того бажав Рільке, бо ніхто не живе особистим життям. Масове вбивство — ніщо інше, як наслідок колективізації життя.”