“Що в цей час відбувалось із мешканцями міст? Із тими, які традиційно гидують кров’ю? Бійню своїх співвітчизників вони сприймають з відразою та обуренням, приділяючи достатньо уваги філософським роздумам, історичним паралелям і різноманітним поясненням. Але, коли у ЗМІ з’являються світлини, на яких знавіснілим злочинцем, жорстоким убивцею, є хтось із їхнього народу, а жертва — з іншого, ось тоді наші громадяни (байдуже, чи йдеться про журналістів, політиків, інтелектуалів чи сантехніків) передусім заперечують очевидний факт, стверджуючи, що побачена ними світлина насправді вигадка, монтаж та ворожа пропаганда. А коли вже неможливо заперечувати здійснені жорстокі вбивства, тоді вони починають закидати, що злочин скоїли російські або англійські найманці, лише «аби нам нашкодити».”