“Дискурс, якому дає початок фраза про добро і зло, в багатьох аспектах є схожим на той, в якому мовиться, що «труднощі буде подолано» після того, як «буде зроблено усі потрібні висновки», тобто, як ми бачимо, тотожний соціалістичному самоуправлінському дискурсу, який через нестачу аргументів ідеально розвинув уміння завуальовано говорити та перефразовувати. Якщо у промові виникала незручна пауза чи дірка, яка загрожувала проковтнути усі попередньо вимовлені слова чи викликати безкрайньо довгі пояснення, які знову ж таки могли спричинити нові труднощі, тоді мудрий, далекоглядний політик просто обмежувався простим закляттям «буде зроблено усі потрібні висновки». Це його ні до чого не зобов’язувало, а до майбутньої відповідальності за те, що він наобіцяв протягом свого виступу, й поготів. Якщо ж, приміром, «висновків не буде зроблено», всупереч суворому імперативу промовця, тоді проблема полягатиме власне у висновках (хто винен у тому, що їх так і не змогли зробити), а не у тому, що оратор переливав із пустого в порожнє.

Те саме і з фразою, яка сьогодні також часто використовується і яка стверджує, що добро врешті-решт переможе зло. Людина, яка її вимовляє, в жодному разі не може бути відповідальною за її втілення у життя: справді, хто б наважився подумати, що одному великому, обраному народом політику можна повісити на шию ярмо відповідальності за невиконання прямої Божої волі і бажань космічних сил. Будемо відвертими, він промовив щось, за що ніхто не може бути відповідальним. Ба навіть і Бог, бо Бог відповідає самому собі та ідеї про себе.”