“...уважно дивився на чисте прозоре небо, — там стояли пір’їнні памеги (хмарки, волинська говірка) Він в цю хвилину просто химерив.... бачив, як в небі росла хрустальна фортеця з неможливо синім фасадом. Він спостерігав, як по безкрайому горовому океану, починаючи свою повітряну путь від експериментальної ферми, пливли білі барашки на своїх білорунних човнах. Він майже нічого не бачив — не чув, крім синіх верховіть

I”