“Любов пов’язує нас із речами, навіть якщо це тільки миттєво. Нехай читач запитає у себе, що нового з’являється у предмета, коли він набуває властивостей улюбленої речі? Що ми відчуваємо, коли кохаємо жінку, коли любимо науку, коли любимо батьківщину? Насамперед ми знайдемо там от що: те, про що ми говоримо, любимо, здається нам необхідним. Те, що ми полюбили, раптом здається нам просто найнеобхіднішим. Найнеобхіднішим! Інакше кажучи – ми не можемо без нього жити, ми не можемо навіть припустити, щоб було так – ми є, а те, що ми любимо, - ні, бо воно є, як ми вважаємо, частинкою нас. Тобто любов веде до розширення індивідуальності, яка поглинає інші речі, переплавляє їх в єдине ціле з нею. Такий зв’язок і таке взаємопроникнення примушують нас глибоко занурюватись у властивості того що ми любимо. Ми бачимо його цілковито, воно виявляє нам усю свою цінність. Тоді ми помічаємо, що те, що ми любимо, своєю чергою є частиною іншої речі, якій воно теж потрібне; з ним вона теж пов’язана. Те, що є необхідним для об’єкта нашої любові, стає необхідним і для нас. Отак любов пов’язує одну річ з іншою, а все це поєднується з нами, утворюючи засадничу структуру. Любов – це божий архітектор, що спустився на землю, «щоб усе в цьому Всесвіті жило в єднанні».”