“Історія ідей останніх двох століть свідчить про те, що модернізаційний проєкт, для якого продукування нового стає важливішим від збереження традиції, а раціоналізоване майбутнє - важливішим за ірраціональне минуле, далекий від лінійности. Він часто рухався за несподіваними траєкторіями, зокрема й крізь численні кризи. Риторика майбутнього повсякчас викликала загострену ностальгію за минулим; нові модернізаційні проєкти змінювалися на нові антимодерні рухи: звабу традиції, ностальгії та пам'яті. І проєкт модерну, і проєкт антимодерну живуть за дивним історичним циклом: точки перемог заступають періоди спаду, кризи рецесії та нові відродження.”