“Початки історії проростання нових ідей, яка змінила стару матрицю сприйняття часу, можна шукати і в християнстві, що скасувало ідею циклічного повернення часу, і у французькому XVII столітті із його суперечкою між «старими» (anciens) та «новими» (modernes), і в енциклопедистів із їхньою ідеєю поступу крізь «легкі революції» (révolutions légères), і в нащадків Русо, котрі почали мріяти про «нескінченну вдосконалюваність» людини (perfectibilité indefinie). Однак поступово ці непомітні зміни створили світ, у якому ми нині живемо. Світ, що живе за іншим, антитрадиційним законом: старе - це погано, нове - це добре. Цей закон означав постання нової епохи. Епохи, яку ми звемо модерною (modernity, modernité, die Moderne).”