“Часу немає, — відповів на це Міцний. — Не можу втриматися від каламбуру. Як його може не бути, якщо поряд зі мною — соліст «Часу немає», а на сцені, отам, — ударник? Міцний заговорив, не відводячи очей від сцени. — По суті, немає ні майбутнього, ні теперішнього — є тільки минуле. Я дивлюся на сцену — і бачу Зуба, але минув час, доки світло відбилося від хлопчика, досягло сітківки моїх очей, доки інформація про нього потрапила в мій мозок і він її обробив. По суті, я бачу не того хлопчика, яким він є зараз, а того, що був мить тому. Теперішнє — це тільки позначення недавнього минулого, це образ того хлопчика, який мить тому схопив на льоту барабанну паличку. А майбутнє — це віра в порядок речей. Тому час неможливий ні без пам’яті, ні без віри.”