“Минає зима. Ясне сонечко любо світить та гріє, сніги тають, біжать з гір долинами прудкі протічки снігової води; ранні чумаки коло возів лаштуються; а там і хлібороби заворушилися… Настає весна. Все оживає, радіє. Ось і великодні святки прийшли і пройшли; зазеленіли поля? зацвіли садки; защебетали соловейки… Після довгого зимнього сну усе прокидається, продирає заспані очі і, озирнувшись кругом любує на землю, що, як та писанка, красується під золотим промінням ясного сонця; а сонце, глядя на неї, усміхається…

Частина четверта.XXVI На своїм добрі”