“Під сірий шум дощу пронизливого-смутного
Під монотонний спів заплаканного шкла,
Коли загублено усі шляхи й дороги,
Коли і небеса, і душу вкрила мла, -
так хочеться піднять іскристий келих вгору,
У дружньому гурті розлити сяйво вин,
І разом пригадать, що цю смутную пору
Знов змінить сонця світ і пташок передзвін

Під сірий шум дощу так хочеться любови,
одверто - щирих душ і поглядів ясних,
І сміху чистого, і чистої розмови,
І золотої гри у келихах дзвінких!”