“Я змирився, закрив зошит із номерами телефонів і подумав про всіх тих, що протягом останнього десятиліття змогли виїхати з країни. Ті, хто мали дипломи чи вміли робити щось корисне, скористалися своїм шансом. Нова Зеландія, ніби Джек-Різник, завжди шукала нових молодих жертв; гаряча і незаселена Австралія імпортуванням мізків програмістів лікувала комплекс другосортної Англії; холодна Канада, наче вампір, прагнула молодої крові інженерів; омріяна Америка шляхом керованої лотереї на отримання зеленої карти вибирала найкращі біографії тих, що були готові добровільно покласти свою молодість на вівтар її невпинного економічного поступу; європейське подвір’я завжди тримало відчиненою дерев’яну браму найгарнішої і найздоровнішої живності, вирощеної на якісному концентраті східної системи освіти.”