“Алексєй його звати, срака ти мотика, скуйовджена пика – відповіла тітка Таня.
Саме цими словами. Перекладати їх не випадало. У новому «русском мірє» Донецька, як, зрештою, і в старому, у магазинах ніколи не продавалася «свєкла». І «свьокла» теж ні. Їх просто неможливо було ані купити, ані навіть замовити продавчині. Тільки буряк. Ну й срака-мотика.”