“...її (любов) називають демонічною, тиранічною, упиричною, деструктивною, а я б назвала "фаґоеротичною": пожираючою, бо головна її прикмета – то органічна незацікавленість в "інакшості" свого об'єкта, ненаситна й жагуча хіть його привласнити, оповити, внерухомити, зробити частиною себе ("жена не сапог, с ноги не скинешь"!), отже, в ліміті, – проковтнути й перетравити. Щось від цієї любові завжди існує між напасником і жертвою – "я тебе люблю, я тебе з'їм", – починаючи від найбільш ранніх форм культури, від мисливських ритуалів доби палеоліту, доводять нам антропологи, від наміченої, дослівно облюбованої жертви убивця вимагав не чого іншого, як так само любові у відповідь – згоди на забиття.”