“Кому хочеться слухати про те, що відьмак і Елсі розлучилися і більше вже ніколи не зустрілися? Про те, що чотири роки по тому Елсі померла від віспи під час бушувала в Визимі епідемії? Про те, як він, Лютик, проніс її на руках між спалюваними на вогнищах трупами і поховав далеко від міста, в лісі, самотню і спокійну, а разом з нею, як вона і просила, дві речі – її лютню і її блакитну перлину. Перлину, з якої вона не розлучалася ніколи. Ні, Лютик залишив первісну версію балади. Але все одно так і не заспівав її. Ніколи. Ніде. Нікому.”