“Знаним вимовним прикладом може бути у цьому зв’язку доля князя Адама Чарторийського. Аристократ із політичними амбіціями, він під тиском безвихідних обставин змушений піти на російську службу. Добився великої приязні царя Олександра І, став його радником, у 1804–1806 роках був навіть міністром закордонних справ. Однак Чарторийський приєднується до польського Листопадового повстання 1830 року, стає головою тимчасовго повстанського уряду, а потому — одним з лідерів польської політичної еміграції в Парижі. Поширеність політичної мімікрії й конечність потреби носити маску, складність самого тлумачення двійництва й «двоєдушности» — усе це відбилося у знаменитому «Конраді Валленроді» Адама Міцкевича.”