“Не знаю хто, а тільки хтось колись десь писав і дрюковав, а я читав тож колись да гдесь: "Нещастя, каже, таке страшило, що має голову світлу, як сонце, а ноги цинові, коли хто, страшила злякавшись, упаде на землю, то воно його розтопче своїми важкими ногами; коли ж, не злякавшись, зирне йому в вічі, тоді лихо зробиться чоловікові добром"; воно й правда. Терпіть же і Ви, коханий Тарасе, і дякуйте Бога; і Бог Вас помилує, дасть спокій і тихую радость серцю, щастя на небі і пошле прощеніє і милость на землі.”