“Тепер він стояв під великим дубом край лугу і, сторожко озираючись навкруги, пив ранковий вітерець – чистий, світлий вітерець, який пахнув землею, росою, травою і мокрим деревом. Бембі на повні груди вдихав повітря, йому раптом стало так легко на серці, як давно вже не було. Він весело йшов на луг, засланий білим туманом.”