“Ліс парував під гарячим промінням. Тільки-но зійшовши, сонце поглинуло всі хмари на небі, не залишило навіть найменшої, і тепер стало єдиним володарем безмежної, збляклої від спеки блакиті. Над лугами й верхів'ями дерев повітря тремтіло прозорими хвилями, наче над полум'ям. Не ворушився жоден листок, жодна травинка. Мовчали пташки, поховавшись між листям. Спустіли стежки й дороги в лісі: жоден звір не виглядає о цій порі зі свого сховку. Залитий сліпучим світлом, ліс притих, мов зачарований. Земля, дерева, куші й звірі – все принишкло під млосним подихом спеки.”