“Кості.  
Кості мої, та не всі.  
Три кісточки братик вийняв,  
дві на ринку продав,  
одну на городі прикопав.  
  
Виросте з тої кістки яблуня,  
кожне яблуко — з обличчям моїм.  
Буде до братика промовляти:  
— За віщо ти мене, старший братику?  
За віщо ти мене вбив,  
кісточки з мене вийняв,  
грубою ниткою зашив,  
у мішок поклав,  
три дні поховати не дав.  
  
— За те, що в тебе  
жінка гарніша,  
пісня гучніша,  
земля масніша,
яблуня на подвір’ї вища.  
Віддай мені землю свою,  
жінку свою,  
пісню свою  
вузлом поперек горла зав’яжи.  

Не брат мені ти,  
не ворог чесний,  
не чоловік,  
не звір.  
Мішок, набитий кістьми.  
  
Вийде твоя жінка — вкусить яблучка,  
впаде замертво.  
Вийдуть твої діти,  
вкусять —  
і впадуть неживі.  
Вийде сонце —  
спалить твою хату дотла,  
засіє попелом землю.  
  
Що в мішку торохкотить?  
Яблука.  
Солодкі-солодкі.”