В усі часи були і будуть ті, хто вірять у божественну природу свободи, готові платити за неї своїм спокоєм, і навіть життям. У новій книжці Юлії Мусаковської — історії становлення, боротьби і трансформації, коли повсякденне стає силою, а сила перетворюється на вразливість. Хиже лисеня в нагрудній кишені — одна з ключових метафор цієї поезії.
Складно оцінювати поезію, бо деякі вірші, що не відгукнулись зараз, можуть це зробити завтра. Однак ця збірка красиво написана, багато метафор, дуже відверто. А ще тут неймовірне оформлення від А. Старко, що додає насолоди в процесі та доповнює слова ❤️
Це просто грандіозний доробок/збірка/арт-обʼєкт. Надзвичайно яскраві образи: змія навколо шиї, лисеня у кишені, лілія замість рота. Ілюстрації неймовірні, давно не бачила такого цікавого та якісного оздоблення.
Дуже сподобалось осмислення втрати звʼязку з коханими. Авторка піймала саме ту точку, у якій близькість перетворюється у щось чуже:
«чоловік який став для мене домом хоче стати для мене свободою — і не може»
І, зрештою, звʼязок втрачається:
«Не одразу, але навчиться підбирати ключ. Відшукає таку, що вигадав собі колись, принцесу, яка дракона подужала власноруч»
Оця напівмагічна середньовічність збірки нагадує ранні збірки Калитко. Трохи моторошні, глибокі, просякнуті болісною темрявою.
«Тіло — поламана лялька, готельна кімната. Тіло, яке нічого мені не каже. Тіло, в якому живу і якого не знаю. Шкіра — як шкірка горіха, тонка й гірка»
А вірші наприкінці — ледь не найкраще образне осмислення війни у сучасній українській поезії. Форма, ритміка, метафорика тут досконалі. І тяжіють до висхідного:
«Не питай, що страх може зробити тобі — питай, що ти можеш зробити страхові. Щоб він тебе не визначав»
Дуже сподобалось художнє оформлення) Деякі вірші зачепили, деякі занадто химерні (конкретно для мене), деякі ніякі... Але враження залишилося позитивне, обов'язково перечитаю ще раз) колись)))
Неймовірної краси ілюстрації, на них я довше зупинялась ніж на самих віршах. З віршами в мене, як завжди, щось не дочитала, щось занадто химерне, а щось в серденько, нехай це і уривки або лише три вірші - але проросли.