Sasha S.

“Я чув декілька історій, як вони намагалися вичистити пам’ять цілком. Бідаки, яким це зробили, не могли ходити, розмовляти, нічого не могли. Єдине, що вдалося, це привчити їх до туалету, навчити базового словника з тисячі слів і дати їм посади у відділах зв'язків з громадськістю у військовій або промисловій сфері.”
― Kurt Vonnegut Jr., The Sirens of Titan

“3 лютого по радіо вперше повідомили про Сталінград. Там воювало багато австрійців, чимало з них там загинули або потрапили у полон. У звіті СД Лінца про настрої у регіоні написано, що Сталінград викликав у Верхньому Дунаї «щонайглибший смуток, почасти навіть пригніченість та зневіру». Служба безпеки повідомляла про критиків, які вимагали закінчення війни, і навіть про напади на високопоставлених партійців. У Ґізкірхені якась проста селянка начебто надавала ляпасів командиру місцевого загону і вилаяла його, коли той повідомив їй новину про «героїчну смерть» її сина на Сході: «Це ви винні, що все зайшло так далеко!»

Серед населення зростали втома від війни, невдоволення й апатія. Гестапо відреагувало на це загостренням репресій. Раптово зросла кількість арештів за порушення так званого закону про віроломство, під що підпадали ослаблення бойового духу та злочини з використанням радіо.”
― Martin Pollack, Smrť v bunkri: Správa o mojom otcovi

“Людство, яке не відало істин, що містяться у кожній людині, вдивлялося назовні, вдалину, й прагнуло дістатися щораз далі й далі. Цими прагненнями дістатися далі людство намагалося дізнатися, хто ж насправді стоїть за всім створеним і навіщо ж здалося усе це створювати.

Людство закидало своїх аґентів проґресу чимраз далі й далі. Зрештою воно їх запустило в космос, у безбарвне, прісне, невагоме, безкрає море зовнішнього простору.

Воно їх кидало, наче каміння.

Ці нещасні аґенти знаходили у космосі те ж саме, що подостатком знаходили й на Землі, — кошмар безглуздості без кінця-краю. Винагородами космосу, безмежного зовнішнього світу, були три дари: пусте геройство, фарс та безглузда смерть.”
― Kurt Vonnegut Jr., The Sirens of Titan

“а він потиснув мою руку своєю ніжною, млявою рукою, рукою єпископа”, здивовано слухаючи фантастичні мрії молодого іноземця, котрий просив у нього політичної підтримки та зброї для нещадної війни, яка раз і назавжди знищить усі консервативні режими від Аляски до Патагонії: “адже ця справа близька й вам, ваше превосходительство, я певен!” - і він, зворушений юнаковим завзяттям, спитав: “якого дідька ти встряєш у такі діла, хіба тобі вже так життя набридло?” - іноземець рішуче відповів на це: “найвище у світі щастя - віддати життя за вітчизну!” - а він заперечив співчутливо: “не будь йолопом, хлопче, вітчизна є тільки в живих, глянь-но сюди, - і, розтуливши кулак, показав юнакові скляну кульку на долоні, - одне з двох: або в тебе ця штука є, або її чортма, і тільки той нею володіє, хто її має, - отак і з вітчизною!” - казав він, поплескуючи молодого іноземця по плечу, - так і випровадив його, нічого навіть не пообіцявши, а своєму ад’ютантові, який зачиняв двері за юнаком, наказав: “цього хлопця не зачіпайте і не стежте за ним, нічого він не зробить, у нього просто гарячка, як у півника, коли пір’я росте, тільки й усього!” Цей вираз ми почули від нього ще раз - після того, як пройшов циклон, і він оголосив нову амністію політичним в’язням та дозволив повернутися в країну всім вигнанцям - “ясна річ, окрім грамотіїв: цих я ніколи не впущу, - сказав він, - бо в них гарячка, як у тих породистих півників, коли пір’я росте, і вони ні на що не здатні, а якщо и здатні на щось, то гірші за політиків, гірші за те кодло в рясах, я вам точно кажу! а решта хай їде, незалежно від кольору шкіри, - треба, щоб відбудова вітчизни стала справою кожного!”
― Gabriel García Márquez, The Autumn of the Patriarch