“Людство, яке не відало істин, що містяться у кожній людині, вдивлялося назовні, вдалину, й прагнуло дістатися щораз далі й далі. Цими прагненнями дістатися далі людство намагалося дізнатися, хто ж насправді стоїть за всім створеним і навіщо ж здалося усе це створювати.

Людство закидало своїх аґентів проґресу чимраз далі й далі. Зрештою воно їх запустило в космос, у безбарвне, прісне, невагоме, безкрає море зовнішнього простору.

Воно їх кидало, наче каміння.

Ці нещасні аґенти знаходили у космосі те ж саме, що подостатком знаходили й на Землі, — кошмар безглуздості без кінця-краю. Винагородами космосу, безмежного зовнішнього світу, були три дари: пусте геройство, фарс та безглузда смерть.”