Чи ті близькі, хто бачив нас нагими,
але чекати й вірити не вміє…
Заносить мулом рік священні гирла,
ідуть у вічність друзі, вороги і
скидають шкіру душі, наче змії.
Горить вогонь, тече вода у море,
дзвенить відлуння місячне щоночі,
співає всесвіт темний, неозорий…
Чи щирі ті, у кого ще прозорі,
Іще нічим не висушені очі.
Зносить мулом рік священні гирла.
Самотні, хижі степові богині –
та заросли травою вівтарі.
Чи з нами ті, чиї слова – окріп,
чий кожен крок легкий, але пророчий.
Чи ми – оті...
Published on July 19, 2018 10:39