Жовта цегла

Мрії, надії – упевненості нема.
Наші серця самотні такі й однакові.
Жовта дорога в білий щільний туман,
В поле смертельне макове.

Злі чарівниці в пащах лунких печер,
Впевнені, модні, нарвані, хтиві, пещені.
Не ухиляйся – шлях золотий пече,
Стримуйся і відстеж його.
Ми із забутих богом далеких міст,
ми із туману вийшли і йдем в тумані.
Що ми такого знайдемо тут, самі,
Щерблений жовтий камінь?
– Що віднайдемо – кола ми на воді…
– Тільки сміливість, злість та далекий дім.
– Тільки снагу триматис...