Карл Густав Маннергейм. Спогади. Том 2. Quotes

“Коли аналізувати причини, визначальні для долі вільної Фінляндії, є велика спокуса покласти провину за знегоди минулих років на фатум і чинники, з якими годі було щось вдіяти. Нехай наша країна, можливо, й виконувала лише роль пішака у грі великих держав, але, ніде правди діти, ми й самі дуже доклалися до всього, що нас спіткало, власними помилками й недоглядами.”
― Карл Густав Маннергейм, Карл Густав Маннергейм. Спогади. Том 2.

“Що я хочу насамперед закарбувати у свідомості прийдешнього покоління — це те, що розбрат у власних лавах б’є дошкульніше, ніж меч ворога, і внутрішні чвари відчиняють двері для зовнішнього втручання. Фінляндський народ сам засвідчив упродовж двох минулих воєн, що одностайний народ, навіть якщо він малий, може продемонструвати негадану бойову міць і цим подолати щонайважчі випробування, які йому судилися.”
― Карл Густав Маннергейм, Карл Густав Маннергейм. Спогади. Том 2.

“Нашим дошкульним місцем була нестача сучасних матеріальних засобів і боєприпасів”
― Карл Густав Маннергейм, Карл Густав Маннергейм. Спогади. Том 2.

“Під час війни нестача людського ресурсу загострилася і фактично невишколеному запасному контингенту доводилося зазнавати непропорційно великих втрат.
Заощадження, зроблені в мирний час, тепер довелося сплачувати кров’ю”
― Карл Густав Маннергейм, Карл Густав Маннергейм. Спогади. Том 2.

“Набутий досвід засвідчив: мали рацію ті, хто два десятки років обстоював думку, що в нашої країни є більші можливості, аби боронитися від східного велетня, ніж це видно зі статистики населення, а також що природні умови і якісна перевага живої сили можуть вирішально вирівняти кількісну диспропорцію.
Жодному ентузіастові оборони країни не спало б на думку заявляти, що ми надовго зможемо давати відсіч силі, яка переважає нас у багато разів. Але існували підстави стверджувати, що можливо так розбудувати збройні сили, аби агресія занадто дорого коштувала нападникові, скувала його військо та інші ресурси на тривалий час, а також, у найкращому разі, спричинила вигідні для нас ускладнення.
Слушність цих припущень іще виразніше видно на тлі мінливих зовнішньополітичних констеляцій світових конфліктів, які — якби ми наготувалися до війни — збільшили б наші можливості залишатися поза війною.”
― Карл Густав Маннергейм, Карл Густав Маннергейм. Спогади. Том 2.

“Було знищено понад третину з тих, що оперували проти нас. Ця втрата давалася взнаки, адже більшість збитих літаків належали до найновіших совєтських моделей. Наприкінці лютого дедалі частіше почали з’являтися машини старішого типу. Напруженість становища характеризує те, що ворогові довелося посилати на фінляндські фронти літаки з далеких баз і навіть з Далекого Сходу”
― Карл Густав Маннергейм, Карл Густав Маннергейм. Спогади. Том 2.

“Дивувала фаталістична покірливість, якою вирізнялася піхота.
<...>
Із часом це виробило незбагненну для європейців здатність терпіти й витримувати нестатки, а також пасивну сміливість і фаталізм, який відігравав — і досі відіграє — свою роль і в політичному розвитку.”
― Карл Густав Маннергейм, Карл Густав Маннергейм. Спогади. Том 2.

“На особливу згадку заслуговує і феноменальна здатність росіян окопуватися. Це вони вміли, і скидалося на те, що бралися до лопати суто інстинктивно. Вони взагалі були майстрами саперної роботи.”
― Карл Густав Маннергейм, Карл Густав Маннергейм. Спогади. Том 2.

“Загалом у російському командному складі були відважні люди з міцними нервами, і вони не дуже переймалися втратами. Зокрема серед найвищих командних ланок відчувалася певна інертність. Це оприявнювалося у формалізмі керування і спрощеності оперативного мислення, яке не припускало маневрування й самостійності й вимагало вперто дотримуватися первинного плану, хай там що. Російська військова майстерність ґрунтувалася на техніці, тому була негнучкою, грубою, марнотратною і багато в чому спорідненою з англосаксонськими доктринами.”
― Карл Густав Маннергейм, Карл Густав Маннергейм. Спогади. Том 2.

“Те, що оточені підрозділи не складали зброю попри мороз і голод, теж великою мірою було заслугою політруків. Вони переконували солдатів, що в разі здавання в полон їхні родини зазнають репресій, а якщо вони самі потраплять до рук ворога, на них чекають тортури і смерть. Численними були випадки, коли і командири, і рядовики воліли вчинити самогубство, ніж здатися в полон. А ще політруки втручалися у формулювання тактичних настанов, що з’являлися як реакція на перші невдачі. Унаслідок цього виникала чудернацька мішанина тактики й пропаганди.”
― Карл Густав Маннергейм, Карл Густав Маннергейм. Спогади. Том 2.