Вовчиха Quotes

“Кожний ховав своє у грудях, мав свого доволі.”
― Ольга Кобилянська, Вовчиха

“Надворі так гарно, надворі так ясно, стіни біліють, ясніють проти місяця, що стояв так спокійно й велично на голубому небі, мов приглядався з височіні дрібничкам дитячим... Довкола пахло звезеним збіжжям, десь здалека клекотіли жаби, ще далі обзивалась собака...”
― Ольга Кобилянська, Вовчиха

“Стіни хати біліли сього ясного вечора ще більше, місяць горів у своїм жарі вповні, а вечірнє небо, цятковане зорями, манило своїм супокоєм зір до себе, й якийсь неначе божий мир панував повсюди.”
― Ольга Кобилянська, Вовчиха

“Як тебе за твоє б'ють, ти назад бий! (Юзько)”
― Ольга Кобилянська, Вовчиха

“Кукурудза вже пряла, шелестіла між собою осторожно, ніби переповідала, що діялось, а загони з білим хлібом колихались ритмічно, виблискуючись, ніби жовті води, ждали руки й серпа або коси. Де-не-де обзивався перепел, а з густої конюшини, потопаючи в ній по вушка, полохливо вистрибував високими скоками заєць і перебігав у інші місця.”
― Ольга Кобилянська, Вовчиха

“- За нічим уже мені не жаль, Касандро, за нічим. Я вже давно все забула. Забула, що була молода, що йшло через серце, і багато дечого такого, що велося в житті, забула. Лиш одно плаче в мені, жінко, і того я не можу втихомирити в собі - се те, Касандро, що по смерті мого тата мама… жалувала мені купити чорну жадібну спідницю й чорну хустину на голову…
І опускає нараз із рук шитво, закриває лице спрацьованими долонями і гірко ридає.
- Коли де побачу похорон і чорні речі, і згадаю, що його тоді вже не застала більше живим, і навіть не могла по нім і чорне дрантя на себе убрати, тоді…”
― Olha Kobylianska, Вовчиха