Unnatural Causes Quotes
Unnatural Causes: The Life and Many Deaths of Britain's Top Forensic Pathologist
by
Richard Shepherd47,701 ratings, 4.32 average rating, 3,693 reviews
Open Preview
Unnatural Causes Quotes
Showing 1-8 of 8
“I am no stranger to joy. I know that joy can be truly experienced only by those who have known adversity. And adversity is an inevitability.”
― Unnatural Causes
― Unnatural Causes
“one of the greatest skills I have learned is not to feel a moral repulsion which others might think is not only justified but required.”
― Unnatural Causes
― Unnatural Causes
“In fact, they wanted to charge her not with infanticide but with murder. And so we found ourselves in the middle of a really difficult area of both the law and pathology. No wonder the office had been so pleased to hand me this case. Infanticide is manslaughter, and so carries a far lighter sentence than murder. It was introduced in 1922 for the prosecution of mothers who killed newborns under thirty-five days old. Back then, killing a baby was not considered such a terrible offence as killing an adult. It was believed that no baby could suffer like an adult victim and no baby would be missed like an adult member of the family. And it was well understood that one possible motive was shame at illegitimacy. We might discount this thinking today, but one important aspect of the 1922 Act has endured. The law recognized that there could be a ‘disturbance of a mother’s mind which can result from giving birth’, something which today we call postnatal depression – or its even more serious sister, puerperal psychosis. This view was retained by a new Infanticide Act in 1938. From then until now, a mother who kills a baby under twelve months old”
― Unnatural Causes
― Unnatural Causes
“The meeting introduced me- or, perhaps no introduction was necessary- to the awful collision between the silent, unfeeling dead and immensity of feeling they generate in the living. I left the room with relief, making a mental note to avoid the bereaved at all costs and stick to the safe world inhabited by the dead, with its facts, its measurements, its certainties. In their universe, there was a complete absence of emotion. Not to mention its ugly sister, pain.”
― Unnatural Causes: The Life and Many Deaths of Britain's Top Forensic Pathologist
― Unnatural Causes: The Life and Many Deaths of Britain's Top Forensic Pathologist
“Although it is my job to be certain, I was unable that day, and am still unable, to escape a greater certainty: that there are always other possibilities.”
― Unnatural Causes: The Life and Many Deaths of Britain's Top Forensic Pathologist
― Unnatural Causes: The Life and Many Deaths of Britain's Top Forensic Pathologist
“Truth is based upon knowledge. So, of course, it can be compromised by incomplete knowledge. As a doctor I sought truth through facts. As a pathologist I was now learning that truth could be directly affected by choices I made, by how many facts I chose to study. It was the first step in what was to become a lifelong examination of the nature of truth.”
― Unnatural Causes: The Life and Many Deaths of Britain's Top Forensic Pathologist
― Unnatural Causes: The Life and Many Deaths of Britain's Top Forensic Pathologist
“- Ми ніколи не дізнаємося точно про те, що пережила Алана. Я можу лише сказати, що ознак шоку немає. І повторюю, що смерть - це процес, під час якого життя поступово згасає і відходить. І я вірю в те, що це приємний процес.
Сімʼя виглядала готовою залишити кімнату - вони були спокійні, задумані, розслаблені. Однак тоді батько на мій подив сказав:
- Усе, що ви сказали, було дуже корисне. Але... Я просто не можу думати про те, що ви розрізали мою дитину на шматки.
На цьому моменті мати, що виглядала до того сильною та зібраною, гірко розплакалася.
- Ми хотіли б побачити її востаннє. Але ми не можемо. Бо ви її пошматували!
Син проковтнув повітря. Обличчя доньки перекосилося. Батько знову заплакав.
Мені раніше ніколи не спадало на думку, що для більшості людей я є темною фігурою смерті, вбраною в кольори Геловіна, яка "шматує" їхніх близьких. І це вперше я зіткнувся з хибним уявленням, що ми, патологоанатоми, перетворюємо красиві мертві тіла на пошматоване мʼясо. Відтоді стикався з цим частіше.
Багато людей - і, на жаль, це стосується поліцейських або й коронерів (які дійсно мають ліпше знати), - радять родичам, які бажають побачити тіло після смерті, не робити цього через те, "що зробили судмедексперти". Люди, яких лякає сама думка про розтин, навіть ті, хто теоретично є професіоналами, але ніколи не були у морзі й не бачили тіла після розтину, не мають переносити свої емоції на родичів у такий чутливий період. Без сумніву, вони намагаються таким чином виразити підтримку. Натомість можуть заподіяти глибокі рани тим, хто хоче і потребує останнього прощання.
[...]
Для мене ці слова підкреслили важливість посмертної експертизи. Коли я її виконую, я виявляю до мертвих не просто "максимальну турботу і повагу", як того очікує цивілізоване суспільство, а любов до ближнього. Я констатую точну причину смерті, і мене дуже ображає, коли мене вважають м'ясником. Я щиро сподіваюся, що ті, з ким я говорив особисто або хто чув мої виступи в суді, оцінять, що я робив свою роботу з усією обережністю. І, я вважаю, з любовʼю до людства. Дуже мʼяко я намагався допомогти заплаканим родичам Алани зрозуміти, що її тіло не було жорстоко понівечене після смерті, а шанобливо досліджене - заради них, заради неї та заради суспільства. Світ не знизав плечима і не сказав: "Ну добре, померла ще одна пʼятнадцятирічна дівчинка". Світ вимагав правди.
Я запевнив їх, що її тіло було достовірно і красиво відновлене після цього процесу - як і всі інші тіла - моїми колегами. Працівники моргу по праву пишаються своєю майстерністю. Сімʼя Алани не має боятися бачити її. Дійсно, вони мають це зробити. Бачити тіло рідної людини - це спосіб попрощатися, визнати остаточність смерті й радіти життю.
Потім я домовився про те, щоб родина могла побачити тіло Алани. Вони тихо дякували мені, коли я йшов. Я знав, якою довгою і важкою буде скорботна дорога, як вона розгортається перед ними. Можливо, я спростив для них кілька кроків на цьому шляху.”
― Unnatural Causes: The Life and Many Deaths of Britain's Top Forensic Pathologist
Сімʼя виглядала готовою залишити кімнату - вони були спокійні, задумані, розслаблені. Однак тоді батько на мій подив сказав:
- Усе, що ви сказали, було дуже корисне. Але... Я просто не можу думати про те, що ви розрізали мою дитину на шматки.
На цьому моменті мати, що виглядала до того сильною та зібраною, гірко розплакалася.
- Ми хотіли б побачити її востаннє. Але ми не можемо. Бо ви її пошматували!
Син проковтнув повітря. Обличчя доньки перекосилося. Батько знову заплакав.
Мені раніше ніколи не спадало на думку, що для більшості людей я є темною фігурою смерті, вбраною в кольори Геловіна, яка "шматує" їхніх близьких. І це вперше я зіткнувся з хибним уявленням, що ми, патологоанатоми, перетворюємо красиві мертві тіла на пошматоване мʼясо. Відтоді стикався з цим частіше.
Багато людей - і, на жаль, це стосується поліцейських або й коронерів (які дійсно мають ліпше знати), - радять родичам, які бажають побачити тіло після смерті, не робити цього через те, "що зробили судмедексперти". Люди, яких лякає сама думка про розтин, навіть ті, хто теоретично є професіоналами, але ніколи не були у морзі й не бачили тіла після розтину, не мають переносити свої емоції на родичів у такий чутливий період. Без сумніву, вони намагаються таким чином виразити підтримку. Натомість можуть заподіяти глибокі рани тим, хто хоче і потребує останнього прощання.
[...]
Для мене ці слова підкреслили важливість посмертної експертизи. Коли я її виконую, я виявляю до мертвих не просто "максимальну турботу і повагу", як того очікує цивілізоване суспільство, а любов до ближнього. Я констатую точну причину смерті, і мене дуже ображає, коли мене вважають м'ясником. Я щиро сподіваюся, що ті, з ким я говорив особисто або хто чув мої виступи в суді, оцінять, що я робив свою роботу з усією обережністю. І, я вважаю, з любовʼю до людства. Дуже мʼяко я намагався допомогти заплаканим родичам Алани зрозуміти, що її тіло не було жорстоко понівечене після смерті, а шанобливо досліджене - заради них, заради неї та заради суспільства. Світ не знизав плечима і не сказав: "Ну добре, померла ще одна пʼятнадцятирічна дівчинка". Світ вимагав правди.
Я запевнив їх, що її тіло було достовірно і красиво відновлене після цього процесу - як і всі інші тіла - моїми колегами. Працівники моргу по праву пишаються своєю майстерністю. Сімʼя Алани не має боятися бачити її. Дійсно, вони мають це зробити. Бачити тіло рідної людини - це спосіб попрощатися, визнати остаточність смерті й радіти життю.
Потім я домовився про те, щоб родина могла побачити тіло Алани. Вони тихо дякували мені, коли я йшов. Я знав, якою довгою і важкою буде скорботна дорога, як вона розгортається перед ними. Можливо, я спростив для них кілька кроків на цьому шляху.”
― Unnatural Causes: The Life and Many Deaths of Britain's Top Forensic Pathologist
“It was hard to imagine that the slender young man who lay naked on the post-mortem table had just finished a killing spree. Everyone in the room – police officers, mortuary staff, even Pam – stared at him with incomprehension. He looked as vulnerable as any victim of crime, as any of his own victims.”
― Unnatural Causes
― Unnatural Causes
