Майстер корабля Quotes

“Перед морем завжди почуваєш себе ніби винуватим за те, що мало живеш. За те, що малий такий. За гнів і хвилювання.”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Треба засвоїти раз назавжди, що, стоячи на місці, людина рухається назад. Завше відчувати на щоках вітер шляхів. Бачити попереду просторінь. Не думати, потрапивши в пісок, що за піском немає трави. В чагарникові знати, що шлях не перетято і попереду лисніє бита путь. Коли ти сидиш біля стерна, ти відчуваєш те ж саме, що батько твій на кораблі, що й дід твій на коні. Жага за просторінню! "Вперед!" — кричить твоя істота! Людині не властиво стояти.”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“З туману виринали нові. й нові хвилі, й чулося, що за ними йде ще неймовірна кількість інших. Туман був густий і, як високе сіре шумовиння, покривав розлютоване море. Ми сіли з Севом на мол і спустили ноги. Хвиля розбивалася об камінь і дохлюпувала до наших підошов солоні краплі. Часом ми помічали баранця на черговій хвилі й зіскакували на ноги, бігли вбік, доки за нами гналися розгнівані води. Сплески вилітали так високо, що ми крізь них дихали подвійною вогкістю шторму.

Ми розмовляли про ніжні пахощі степів, які може відчути лише чутливий ніс тубільця. Безконечний родючий степ поріс травою й поховав дороги. Як у морі, хвилюється його зелена поверхня, багато фарб розкидано по степу, щедрих, щирих фарб збудженої землі. І високе бліде небо блакитними шовками звисає до обріїв, дзвенить відблисками дорогого каміння, голубими переливами степової тайни й високими, наче з безвісти донесеними, мелодіями степових птахів, що приліпилися десь у небі й ніяк не знайти їх простим оком. Пливе степ, наставивши вітрила. Море — пустельний степ одного обарвлення й одного запаху. Через це людина шукає інших морів, дальших обріїв і солодшої тайни. Степ межує з морем, що завше приймало на свої вітри журавлів із степу.”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Людині не властиво стояти. Не властиво відчувати розпач. Ганебно – плекати страх

XVI”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“У кожної людини є випадок у житті, який вона завше відчуває і може розповісти краще за все на світі

XII”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Рівний вогник його один пробивався крізь ніч. Все інше вкривала чорна шарудлива мантія ночі

XVIII”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Було зовсім темно, над містом була прозора ніч. Південь почувався в бадьорому й п'янкому подихові вулиць і в яскравому блищанні зір

XIII”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“...лампа, що світила за матовим склом, здавалася мені місяцем, що розплився в нічному тумані, або — соняшником, який іноді виринає подорожньому з туману, що восени обволікає ї степи, і дороги, і розквітлі жовті соняшники

XIII”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Така влада творчої роботи над людиною, що забуває вона за втому і за їжу, і десь з'являються подвійні сили, почетверена енергія і повосьмерена жвавість і веселість. Весела робота — це втіха і мета життя. Коли кожне знає, куди прикласти своїх рук, як каменяр знає, куди ляже кожний камінець у стіні, — як радісно тоді жити й як жваво підносяться людські будівлі! Добре виконана робота — це спортивний рекорд, після якого солодко ниють руки і трохи шумить здорова голова

XIII”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“...що за день ходи я дістанусь до Маніли. Це місто я знав на мапі. Я його побачив на другий день увечері. Не можу не згадати, як заходить у тих краях сонце. Наче зібрано всі фарби в світі й вилито в синє-пре-синє море. На небі неймовірні пейзажі, зелені острови, червоні пожежі, пурпурові прапори

Х”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Світять електричні лампи під стелею. На палубі порипують снасті. Дме рівний, спокійний бриз, і небо все в зорях, у проміннях, у радості. Ніч велична покрила море солодкою тайною. За таку ніч може пройти все життя, кораблем заснують постаті без числа, тисячі доль різних людей спустяться на корабель. І тоді зійде сонце. Воно розкрає рівну лінію обрію й ляже на хвилі, і встануть на тім місці рожеві тумани морського ранку.


Х”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Безконечний родючий степ поріс травою й поховав дороги. Як у морі, хвилюється його зелена поверхня, багато фарб розкидано по степу, щедрих, щирих фарб збудженої землі. І високе бліде небо блакитними шовками звисає до обріїв, дзвенить відблисками дорогого каміння, голубими переливами степової тайни й високими, наче з безвісти донесеними, мелодіями степових птахів, що приліпилися десь у небі й ніяк не знайти їх простим оком. Пливе степ, наставивши вітрила. Море — пустельний степ одного обарвлення й одного запаху. Через це людина шукає інших морів, дальших обріїв і солодшої тайни. Степ межує з морем, що завше приймало на свої вітри журавлів із степу. 

VI”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Біля моря добре думається, і звичайні слова набирають таємного й великого змісту

VI”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Сонце ще далеко за обрієм. Його дотики до хмар ледве-ледве можна розпізнати. Це навіть ще не дотики. Це погляд здалеку, від якого голубіє небо на тім місці, де зійде сонце. Море спокійне й темне. Повітря вночі чорне, а тепер — сіре, і можна бачити за хвилерізом, за маяком — тіні парусів трьох шаланд. 

VI”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Моє ж серце — цей одвічний зрадник...

     V”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Вона з тих кімнат, до яких нудно заходити й радісно виходити

IV”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Ось що в нас є ще незмінного з перших років людського розвитку — його ніколи ніхто не перейде й не полегшить

I”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Старість не може казати неправду. Нащо вона їй здалася? Кого їй треба задобрити або перед ким замовчати? Вже видно край дороги й неминучість. Проживши життя, можна мати мужність нарешті подивитися всім у вічі

I”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Пливе степ, наставивши вітрила.”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Я випиваю останні роки, як краплі старого незабутнього вина, не знаючи, коли йому вийде край.”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Я вам казав спочатку. Потім я зрозумів своє місце і сидів у павільйоні, примусивши себе забути, що це мій твір так скальпують, і шукав собі веселих думок над домовиною мого створіння.”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Не можу не згадати, як заходить у тих краях сонце. Наче зібрано всі фарби в світі й вилито в синє-пре-синє море. На небі неймовірні пейзажі, зелені острови, червоні пожежі, пурпурові прапори. Це біснування кольорів було б штучним на наших бідних берегах, та там, серед загального багатства декорацій, воно навіть не приголомшує уяви.”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Монтажниця хутко клеїла шматки плівки, клацала машиною, намотувала плівку на рулон і була люта, як тигр, якому дають їжу маленькими шматками.”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Ми не почували жодного сорому, бо там, де панує смерть, тіло вважається прекрасним і досконалим, всі одвічні питання — ясними й зрозумілими, а людські бажання — дрібними.”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Я ніколи не любив ходити по дорогах. Тому я й люблю море, що на ньому кожна дорога нова і кожне місце — дорога.”
― Юрій Яновський, Майстер корабля