Марина Качинська 📚’s Reviews > Привіт, незнайомко > Status Update

Водночас одне я знаю напевно: любовні романи корисні для здоров'я. Бо любов — це надія. У цьому цинічному світі важливо бути людиною, яка обирає надію.

Десь глибоко в душі ми всі це відчуваємо, хоча, може, і приховуємо, вдаючи суворих типів. Кохання зцілює. Кохання надає сил. Кохання невиправдано оптимістичне. Це те, що веде нас до світла.

Іноді всі ми буваємо покращеними версіями самих себе. Я бачу це в нас. І я рішуче налаштована й далі це бачити. Бо, може, це найважливіша мудрість, яку я усвідомила: що більше шукаєш хорошого, то більше його знаходиш.

Для затятості в коханні потрібна певна хоробрість. Хоробрість, яка приходить лише з досвідом.

— Як тобі вдається бути скрізь? І постійно? — запитала я, захоплено глянувши на нього.
— Мабуть, важко помітити, якщо навмисно не дивитися, — знизав він плечима й пильно глянув мені в очі. — І це ти постійно була скрізь.

Спойлер!

— Отже... Я думала, що ти розбиваєш моє серце, а насправді я розбила твоє.
— А хлопець, який тобі подобався, заради якого ти мене кинула... Той, до якого я так несамовито ревнував, що не міг спати...
— Це був ти.
— Це був я.

Я обіцяла, що якщо це буде правдою то поставлю 5+
Ну, ви зрозуміли😏

За салатами я ігнорувала Джо завзято. За основними стравами — рішуче. А за десертами — з якоюсь жалюгідною втіхою.

Зібравши всю свою гідність, я спокійно опустилася на стілець, а тоді повернулася до вісімдесятирічної бабусі Вітта, яка сиділа з іншого боку, і розпочала найцікавішу, найяскравішу й найтривалішу розмову в житті.

І прикидаючись, що в мене все ЧУ-ДО-ВО. Просто чудово. Бо на мене з іншого боку даху дивиться людина, яка ніколи не цілувала мене до запаморочення й не розбивала серце.
А що, таке було? Бо я такого точно не пам’ятаю.