Ганна Кузьо’s Reviews > Хвала гніву. Чому ми повинні гніватися частіше і більше > Status Update

Автор пише про любов до пригнічених народів, любов, яка має за підгрунтя гнів через несправедливість. Але я не вірю в це, бо таких, як автор, з відчуттям справедливості, емпатійних - меншість. Більшості байдуже насправді , або їх навіть дратує
цікаво, що автор написав би про Україну ,якби цю книгу писав би зараз

Якщо гнів не є надзвичайним явищем, що розкриває приховані почуття - єдиним, здатним запровадити нові стосунки, нову щирість, - тоді він перетворюється на знаряддя тортури, щоб мучити найдорожчих людей.

Гнів - це найкращий молот, яким можна перебити кістку, що зрослася невдало після аварії, щоб надати їй другу можливість загоїтися.

Не варто недооцінвати наслідки злості. Це найщиріші миті нашого існування, і люди навколо нас доборе це знають. Інколи вони нам пробачають такі спалахи коли через них ми виявляємо свою суть.

Ідея автора - що гнів потрібно вивільняти, і найнебезпечніший він, коли стримуваний та отруєний злобою

Карл Поппер: "Щоразу, коли якась теорія видається єднио можливою, сприймай її як ожнаку того, що ти нічого не второпав ані про саму теорію, ані про проблему, яку намагався вирішити"

Єдине, що обʼєднує всі релігії, будь-які культи - це гнів божий

Той, у кого не вистачає мужності гніватися, хто задато боягузливий, аби визнати сумні наслідки своїх хибних уявлень про світ, хто боїться, не доклавши всіх можливих зусиль, що кращого він не вартий, що його місце у світі - якраз те, на яке він заслуговує, от хто страждає від злоби. Краще вже гніватися

Гнів - то наш сторожовий пес, що змушує тих, кого ми поважаємо, не розчаровувати нас, даж змогу вибирати його як нашого тимчасового представника, а не як такого собі бога.

Гнів робить людей вільними і незалежними, привʼязує наші вчинки до розуму, адже щоб його відчути, треба судити, а судження - це одна з основних функцій людського розуму, найважливіший незалежний учинок, який ми спроможні здійснити на цій землі