Maria’s Reviews > Стратегія відходу > Status Update

Мої люди в потоці узгоджували деталі того, що я визначив як операцію «Насправді не зовсім жахливий план».

— Я експерт із безпеки, — відповів я. — А ви — люди, які заходять куди не варто, і на вас нападає розлючена фауна. Я діставав клієнтів живими з ситуацій, де ймовірність виживання не дотягала й до девʼяти відсотків.

Я почав думати, що мудацький вираз Ґуратина — це вроджена патологія, яку він не в змозі контролювати.
[…]
Ні, викреслюємо: мудацький вираз Ґуратина — це
лише наслідок того, що він мудак.

Я вже певний час обігрував можливі сценарії, частково для того, щоб приглушити звуки людей, які пропонували дурниці. (Не те щоб мені не подобався цей звук: він знайомий і заспокоює, водночас дратуючи.)

Компанія — ніби злий торговельний апарат, у який запихаєш гроші, і він робить те, що просиш, доки хтось інший не заплатить більше й не попросить припинити.

— То ти прийшов нам допомогти. Чому я маю тобі довіряти? Ти ж нам, очевидно, не довіряєш.
Якби я міг на це відповісти, в мене, мабуть, усе було б значно краще. Я їм не довіряв, де в чому точно. І уявлення не мав, навіщо їм довіряти мені.

Я не знав, чи можу їм довіряти. Хотілося. Але мені багато чого хотілося — свободи, необмежених завантажень, нових серій «Островів драматичного сонця», — і більшість із цього мені не світить.

Навіщо тут ліжко, на якому легко можуть розміститися четверо середніх або навіть кремезних людей, але у ванній кімнаті на стіні — лише один гачок для рушника? Хай усі одним рушником витираються?)

Трафік на підході до станції був щільний, і нас очікувала двадцятисемихвилинна затримка стикування.
Двадцяти семи хвилин для мене цілком достатньо, щоб утнути якусь дурницю.

Мабуть, більшість моїх мандрівок поки що стресові.
Цього разу мене охопила тривога, і я вчинив як завжди, а саме став дивитися медіа.